Проект «Жінки незвичайних професій» стартував у «пілотному» режимі ще навесні 2018 року: тоді ГО «Скриня корисних справ» провела три заходи в Житомирі, на які з цікавістю приходили юні і дорослі послухати жінок-авіатрис, мандрівниць та підприємиць. Восени проект отримав «друге дихання» – підтримку БО «Український жіночий фонд», завдяки чому стали можливі інші зустрічі, необхідні для подолання стереотипів про «нежіночу роботу», адже це стане мотивацією для жінок та дівчат вільно обирати професію, реалізовувати себе в обраній сфері.
У жовтні-листопаді у рамках проекту учнівська та студентська молодь Житомира мала змогу познайомитись з жінками, що досягли успіху у спорті, правозахисній, військовій, науковій діяльності та ІТ-сфері. 21 листопада 2018 року відбулася чергова зустріч у рамках проекту. Вона відбулася у міській гуманітарній гімназії № 23. Розповісти про особливості «жіночого шляху» до омріяної професії прийшли Вероніка Кратюк – інструкторка з особистої безпеки відділу професійного навчання УКЗ ГУНП Житомирської області; Людмила Сотніченко – старший слідчий в особливо важливих справах – криміналіст Слідчого управління ГУНП в Житомирській області, майор поліції; Юлія Богоявленська – очільниця Центру розвитку професійної кар’єри ЖДТУ, завідувачка кафедри управління персоналом та економіки праці ЖДТУ, кандидатка економічних наук, доцентка, PhD; Катерина Листван – науковий співробітник відділу генетичної інженерії Інституту клітинної біології та генетичної інженерії НАН України, вчений секретар спеціалізованої вченої ради Інституту.
Окрім основного мотиваційного ролика, створеного в рамках проекту, учням було показано ексклюзивне відео-звернення письменника Доржа Бату, автора бестселера «Франческа – повелителька траєкторій». Колишній український журналіст зараз працює в центрі управління польотами НАСА, де 50% персоналу – жінки. Також спеціально для проекту було записано звернення багаторазової чемпіонки Європи з тріатлону Анна Адулової, яка розповіла, що означає бути першою у спорті, де нормативи для жінок й чоловіків – однакові.
7 найцінніших думок заходу
Вероніка Кратюк: «Близькі люди мене підтримали у виборі моєї професії, хоч і знали, що це небезпечно. Але вони також знали мій характер, мою волю, я безстрашна людина, яка не блокується, а діє, як і потрібно поліцейському. Ті, хто не знає мене близько, намагалися «порадити» мені якісь інші професії, більш безпечні, «жіночі». Але вибір професії – особиста справа. Я раджу, звісно, дати людям сказати те, що вони хочуть вам висловити, але обирайте тільки те, що вам до душі».
Людмила Сотніченко: «Слідчий з особливо важливих справ розслідує вбивства, нанесення тяжких тілесних ушкоджень, резонансні зґвалтування. Тут потрібний стійкий психологічний характер, бо виїжджаю я, наприклад, досить часто і по всій Житомирській області. Професіоналізм здобувається з досвідом, адже всі випадки різні. В інституті нам розповідають, показують, але на практиці немає двох однакових злочинів. Тобто хороший слідчий – це досвідчений слідчий».
Юлія Богоявленська: «В інституті нас було тільки вісім дівчат в групі майбутніх інженерів. Ми з дівчатами бачили, що хлопцям треба допомогти: вони не знали, що робити з їхніми розробками, й ми здобули ще й економічну освіту, аби технічні ідеї ставали знаними, корисними, прибутковими. В Житомирському технологічному університеті, де я працюю, ми досягли гендерного балансу: два проректори у нас жінки, два – чоловіки і серед деканів факультетів у нас теж порівну чоловіків і жінок».
Катерина Листван: «Треба сказати, що в біологічних науках жінок досить багато, іноді не вистачає навіть чоловіків. Безпосередньо я займаюсь генетичною інженерією, ми створюємо генетично модифіковані організми. У нас заведено вважати, що ГМО – це зло, але в будь-якому живому організмі відбуваються мутації, в кожному з нас. Тобто сам факт генетичної модифікації не є небезпечним. Але кожен такий організм спочатку треба детально вивчати, а вже тільки потім вводити в обіг. Люди просто не знають про це і мають хибну думку про різні наукові явища. Для того, аби наукові знання були доступними нам, я думаю, треба працювати з дітьми. Мені завжди хотілося б, щоб у Житомирі, був інтерактивний музей науки і техніки, на кшталт київського Експериментаніуму. Отож, я стала автором петиції до міської ради м. Житомира щодо створення такого музею: кожен може долучитися, адже 250 голосів – це зовсім небагато (http://petitions.zt-rada.gov.ua/list/view/1168?fbclid=IwAR2l1qkPUrfHmPtrritn5YkWlvE-QTOoFxuelVeXQBns0i5q2MDsr6h53AQ).»
Оксана Давиденко, голова ГО «Скриня корисних справ»:
«Суспільство багато століть сприймало жінку тільки як придаток до чоловіка, позбавляючи багатьох базових прав. Жінки не завжди могли навчатись, працювати, голосувати. Але часи змінюються, і суспільні відносини також. Сьогодні жінки працюють нарівні, з чоловіками, а досить часто навіть більше за чоловіків, виконуючи ще й повсякденну домашню, або ж доглядову працю. Коли ми говоримо про гендер, ми маємо на увазі не статеві розбіжності, а стосунки в соціумі. Гендерна рівність – це рівні права і можливості всіх членів суспільства, незалежно від віку, статі чи будь-яких інших ознак. Ми маємо працювати над встановленням у суспільстві таких стосунків між людьми, коли всі будуть себе комфортно почувати: і жінки, і чоловіки, і люди з інвалідністю, і люди старшого віку, й всі інші. Тому ми прагнемо спростовувати стереотипи і демонструвати досягнення жінок».
Тетяна Гордієнко, керівниця проекту «Жінки незвичайних професій»: «Пройшло понад рік з дня скасування Наказу Міністерства охорони здоров’я про перелік «заборонених» для жінок професій. Перелік складався ніби з метою зберегти здоров’я майбутніх матерів. Виникає питання: якщо умови на цих робочих місцях шкодять здоров’ю, то чому здоров’я чоловіків не є пріоритетом? Можливо, краще не забороняти якісь професії жінкам, а зробити умови праці безпечними для всіх? Проте, є ряд професій, в яких шкідливих умов немає: машиніст метро, наприклад, або великогабаритного транспорту. І в цьому випадку мова йде про упереджене ставлення щодо розумових здібностей жінок: вони, мовляв, не впораються. Вам знайоме неприємне відчуття, коли рідні, батьки кажуть вам: «О, ні, це не для тебе, ти не впораєшся, ти не зможеш!» Це дуже обурює. А коли держава говорить те саме половині свого населення, тобто жінкам, це взагалі неприпустимо!»
Оксана Давиденко
голова ГО «Скриня корисних справ»