Вівторок, Червень 18МЕДІА ПЛАТФОРМА СУЧАСНОЇ ЖУРНАЛІСТИКИ

Як перетворити музей зі сховища картин на відкрите культурне середовище або, як місцева громада може зрушити з місця реформу музейної справи

Як давно ви відвідували музеї свого міста? Чи у ваших планах, як туриста було першочергове відвідування художнього, краєзнавчого чи будь-якого іншого традиційного музею, якщо звичайно це не передбачалось груповою екскурсійною програмою? Останнє, зазвичай, відбувається галопом і для «галочки -я там теж був». Така точка зору переважає серед пересічних громадян. Та й самі музейні заклади ,особливо в обласних містах  десятиліттями залишаються незмінними за своїми функціями  – зберігачами культурних та художніх цінностей, які ще й роками припадають пилом у сховищах. Тому дружнім до містян і гостей середовищем їх не назвеш.

Кілька десятків років культурний рівень суспільства стрімко падає, місце художнього мистецтва впевнено займають інсталяції та перформанси, а традиційні вітчизняні музеї з «храмів мистецтв» і наяву, і в свідомості громадян перетворюються у своєрідну «камеру схову»  старожитностей. В Україні нараховується 546 національних і комунальних музеїв. Як їх осучаснити та приблизити до громади в незалежній Україні замислились років з 10 тому, неодноразово обговорюючи реформу  музейної справи в мистецьких та урядових колах. Ось тодішня цитата Катерини  Смаглій , докторки філософії в галузі історії, директорки Київського офісу Інституту Кеннана, доцентки кафедри історії України та музеєзнавства Київського національного університету культури та мистецтв :«Біди українських музеїв не лише від браку коштів, їхні проблеми значно глибші, адже більшість із них давно втратили зв’язок із суспільством та своїми відвідувачами, перетворилися на консервативні науково-дослідні інституції, які не знають, якою мовою, як і про що сучасний музей має говорити зі своєю аудиторією.»

«Фундаментальною проблемою музеїв України станом на сьогоднішній день є не стільки брак коштів, скільки те, що українські музеї та історико-культурні заповідники, які відіграють роль хранителів національної пам’яті, так і залишилися маленькими уламками тієї попередньої соціально-культурної системи, яка існувала в іншому часопросторі, в іншій системі цінностей. Музейна справа України потребує перезавантаження, оновлення, модернізації. Музеї України потребують реформ»,- говорив три роки тому тодішній міністр культури В’ячеслав Кириленко

Тобто , про нову концепцію музейної справи, про реформу музеїв на вищому державному рівні правильно і аргументовано говорять роками, а «віз» з місця так досі й не зрушив. Бо впрягатися в нього  ніхто не поспішає.

Доказ того, що усі реформи, в тому числі і «музейна» повинні рухати знизу, ми знайшли в Одеському художньому музеї  (ОХМ) під час прес-туру проекту Харківського прес-клубу «Реформи в Україні очима журналістів регіональних медіа». Тут ми зустрілися з новим директором музею, художником-постмодерністом  Олександром Ройбурдом та його нинішньою заступницею з розвитку ОХМ, колишньою волонтеркою музею  Олександрою Ковальчук.

Як і більшість музеїв в обласних містах, Одеський художній музей розташований у будівлі ХІХ ст. та є пам’яткою архітектури. До речі, як і Житомирський краєзнавчий музей. Як і Житомирський, Одеський художній музей є одним з найстаріших на території України. Колекція образотворчого мистецтва Одеського художнього музею нараховує близько 10 тисяч оригінальних творів від ХVІ століття до сучасності. З роками проблем у музею тільки додавалось –старі, погано пристосовані до експонування зали, де влітку нестерпно жарко, а взимку холодно, музейні фонди не поповнюються майже 30 років, а з того, що  є відвідувачі можуть побачити лише 10%. Штатний розклад музею, ніби «законсервований»  з минулого століття організм –в ньому досі були передбачені посади секретаря-машиністки та проявника фотоплівок. І жодних концепцій розвитку без вказівок Мінкульту. На це звернув увагу новопризначений директор, не чиновник і не теоретик мистецтвознавства , а людина «від пензля і полотна», причому позбавлений  зайвого пафосу державних звань, членств і таких же нагород. Можливо це його наштовхнуло на думку –чому українські художні музеї такі далекі від народу?

-За кордоном музеї об’єднані, у нас же музеї не координують свою діяльність. В Одесі також ніяких зв’язків між музеями нема, нема структури, яка б вибудовувала культурну політику,- говорить Олександр Анатолієвич. В ідеалі я бачу об’єднаний музей мистецтв. Перші артефакти –кам’яні баби…Якби їх звезти в одне місце це була б світова сенсація. Музей має бути адміністративно автономним, залучати грантові кошти.

І не тільки. Два роки тому в ОХМ запрацювала ініціатива «Museum for change», заручившись підтримкою влади, благодійного фонду «Маніфест миру» і краудфандингу, вона показала, як працює алгоритм змін. Почали з найбанальнішого, але того, що було дійсно в занепаді – з туалету, далі – ремонт зали, дворику (з кав’ярнею – першою на території комунального закладу в Україні) і друк каталогу робіт. Керівники проекту заявили, що музеї є надбанням громади, тому саме вона й має підтримувати мистецтво.

В тому, що саме громада, а не «хтось згори» має підтримувати заклади культури, які знаходяться на її території впевнені і теперішній директор музею О. Ройтбурд і його заступниця О. Ковальчук. Та, власне й майже двохсотрічна історія меценатства й досвід зарубіжних музеїв це доводить. І ,попри те, що музей без проведення реформи продовжує знаходитися в «бюрократичній системі координат», його керівник прийшов з власною концепцією його розвитку і почав її потроху реалізовувати.

– У нас є можливість робити музеї більш інформативними, ніж той формат, який був закладений 100 років тому. Те, що музейна реформа «спущена на гальма» говорить про неповагу влади до своєї країни, бо хто не поважає свою країну той не поважає і її культуру. Музейна реформа не менш важлива, ніж інші реформи,- вважає Олександр Ройтбурд.

 

Про те, що  в музеях потрібно відійти від «радянського принципу»  музейного простору і побудувати «опенспейс» говорила і заступниця директора з розвитку Олександра Ковальчук.

– Наша стратегія стати музеєм для всієї сім’ї, музеєм вихідного дня, -говорить Олександра. Для цього треба перебудова не тільки всієї роботи музею, але й добудова залів. Для цього потрібні кошти, державного фінансування недостатньо. Потрібно їх залучати від громади, соціально відповідального бізнесу, грантів… Потрібно врешті створити «музейний продукт» і його продавати. Для акумуляції коштів ми маємо благодійний фонд «Друзі музею». За попередні два роки через нього залучили 2 млн. грн., а за кілька місяців цього року уже залучили 600 тис. грн.

Олександра розповіла, що музей освоїв нові форми роботи з відвідувачами –не традиційні екскурсії, лекції і майстер-класи для дорослих з дітьми. Таким чином у травні кількість відвідувачів виросла до 2200 за місяць: «Якщо замість непотрібних посад мати штат маркетологів, піарників ssm-ників, то можна робити заходи 7 днів на тиждень ,по 3-4 заходи на день».

Менеджмент Одеського художнього музею сьогодні націлений на співпрацю з місцевою громадою і бізнесом .

-Ми пропонуємо такі формати, щоб були цікаві для всіх – представників громади, бізнесу також для співробітників інших музеїв Новий формат новорічних корпоративів будемо теж пропонувати-ділиться планами Олександра. Взагалі ,я бачу музеї сучасними, ефективними –багато заходів для усіх вікових груп, зрозуміла виставкова політика, вільне спілкування з усім світом, міжнародні виставки.  Я хочу бачити в Одесі відомі імена світового мистецтва. Я не вірю у фінансування держави музейних закладів. Це відповідальність громади. Якщо держава зацікавлена, і якщо музей потрібен цій громаді-вона знайде можливість його фінансувати. А держава повинна лише допомагати, або щонайменше-не заважати.

Наступного дня після нашої зустрічі в Одеському художньому музеї відбувся благодійний сніданок у дворі музею, під час якого одесити та гості міста могли поспілкуватися в незвичній атмосфері за чашечкою кави з круасанами, які приготувала місцева ресторація   Dizyngoff. Потім для них провели спеціальну екскурсію про історію меценатства ,частиною якої вони вже встигли стати.

«Сніданок на подвір ‘ ї Одеського художнього музею відвідало 26 осіб, таким чином благодійний фонд “Друзі музею” поповнився на 26 000 гривень! Любити – це дієслово. Любити Одесу – є багато різних способів, вчорашній день – тільки один з них. Дякую вам! І до зустрічі в музеї!»,-написала Олександра на своїй сторінці у ФБ.

 

Ірина Новожилова

Публікацію підготовлено в рамках Проекту «Реформи в Україні очима журналістів регіональних медіа» здійснюється за підтримки програми У-Медіа, яка виконується Інтерньюс Нетворк та фінансується Агентством США з міжнародного розвитку USAID

Напишіть відгук