У Житомирі в червні підбито підсумки ІV Всеукраїнського фестивалю-конкурсу імені Івана Сльоти в номінаціях «хори», «вокальні ансамблі» та «художнє слово». Цей фестиваль, завжди очікуваний, святковий, натхненний, цього разу відбувався в особливих умовах – учасники, а це понад три десятки хорів і ансамблів та стільки ж читців з багатьох областей України, а також окремі виконавці, які виїхали за кордон у Польщу, Німеччину, Чехію, не змогли прибути до Житомира, а тому надіслали записи виконання пісень і віршів Івана Михайловича Сльоти. Прослуховування матеріалів змусило членів журі шукати критерії для оцінювання, адже знову ж таки через об’єктивні обставини записи були різної технічної якості, що ставило учасників в нерівні умови. І тоді знайшлося несподіване рішення – не оцінювати надіслані матеріали за критеріями конкурсного відбору, а залишити їх в інтернеті як зразки виконавської інтерпретації, створивши своєрідну «Антологію виконання творів Івана Сльоти». На думку більшості членів журі, таке рішення не тільки не протирічить ідеї фестивалю-конкурсу, який було започатковано з метою збереження спадщини видатного українського композитора, диригента, поета, педагога, народного артиста України Івана Михайловича Сльоти, а навпаки – має стати новим етапом вивчення та широкого розповсюдження його творчості. Як будь-яка музика, пісні Івана Сльоти «А льон цвіте», «Ти мене замани», «Не згорає зоря, не згаса…» та багато-багато інших оживають лише у виконанні, тому зберегти зразки виконавського втілення пісенної спадщини колективами, які добре знають не тільки музику композитора, а й його вимоги до звучання, манери співу, традицій акомпанементу, є надзвичайно важливим завданням «сльотознавства». Відтепер і музиканти-практики, і науковці матимуть можливість звертатися до записів на створеному You Tube каналі «Фестиваль-конкурс імені Івана Сльоти», щоб вивчити та зберегти традицію визначного пласту української пісенної культури, презентованого творчістю видатного житомирянина.
І ще одна несподіванка фестивалю: зазвичай із закінченням дійства, закінчується й робота організаційного комітету. Однак цього разу сталося навпаки: по завершенні прослуховувань та обговорень має початися робота з упорядкування побаченого і почутого, адже усе зібране стане тепер надбанням для світу, а це, погодьтеся, значно вагоміше завдання, ніж просто проведення фестивалю.
Ірина Копоть, кандидат мистецтвознавства
директорка народного музею Бориса Лятошинського