Автор: Головний Редактор

Памʹятаєте ще дитячий «аргумент», коли аргументів насправді немає, – «сам дурень!» Цей прийом має й інші варіації: «валити з дурної голови на здорову», «перекладати вину на невинного»… Зараз виявів таких пересмикувань, зміни акцентів, ми бачимо аж забагато: повідомлення москви, зокрема заяви російських посадовців, часто є дзеркальними до реальності і означають цілком протилежне. Приклади цього може навести чи не кожен із нас. Пригадаймо для початку спілкування з рідними/знайомими «звідти». Як показує досвід авторів і їх близьких/друзів, ситуації до болю схожі. «Мамо, ми тут сидимо у підвалі, нас весь час бомблять» – «Ты там поменьше украинское телевидение смотри, а то уже бредишь!» «Брат, я тебе объясню, что там у вас происходит» – «Та я тут, що ти мені поясниш? У нас обстріл!» – «Нет, ты ...

Існує думка, що журналіст — це така людина, яка вміє писати «красиво». Звісно, індивідуальний стиль, колоритна лексика та використання мовного різнобарв’я журналістові не завадять, однак «краса» не є основною вимогою до текстів сучасного медіа. Відомо також, що будь-який фахівець працює за певними правилами: лікування відбувається за медичними протоколами, вчитель навчає за методичними рекомендаціями та планом уроку, кулінар готує за рецептом, а сукню шиють за лекалом. Є такі правила, що стосуються змісту матеріалу, і в журналістиці…   Дотримування цих правил гарантує якість медійного продукту – новин, аналітичних статей, телевізійних сюжетів і взагалі будь-яких повідомлень, які розповсюджують зареєстровані засоби масової комунікації (паперові та електронні газети, журнали, сайти, рад...

Коли людина знаходиться далеко від місцевості, де йдуть бої, ані фізично ані фінансово не спроможна хоч чимось допомогти військовим, а потреба брати участь в процесі є, зазвичай виникає бажання «повоювати» в мережі. Без спеціальної підготовки це погана ідея. І сьогодні звідусіль лунають попередження про небезпеку і наслідки розповсюдження інформації про звільнення/захоплення населених пунктів, ворожі потрапляння в об’єкти інфраструктури чи їхнє розташування тощо. «Ну добре, – думає пересічний українець (а, скоріше, українка), – тоді допоможу хоч молитвою, надішлю її усім своїм контактам у Вайбері. Або поширю у Фейсбуці інформацію про нестачу крові для поранених. А ще повідомлю усім, що можна всиновити діточок, батьки яких загинули на війні»... Що у цьому поганого, запитаєте ви? Давайте роз...