Історія жіночої освіти на наших теренах – це історія боротьби: довгий час жінкам заборонялося вступати до вищих навчальних закладів, а відтак – і займатись наукою. Проте, приблизно з початку 1900-х років українки змогли бути спершу вільними слухачками університетів, а згодом – і повносправними студентками. Щоправда, радо сприймали жінок не на всіх факультетах. Чомусь точні науки вважалися чоловічою цариною, наприклад, фізика, астрономія. Як у нас тепер в астрономії з жінками? Як їм там працюється і як вони туди потрапляють? Про свою роботу розповідає Дар’я Добричева – кандидат фізико-математичних наук, науковий співробітник відділу позагалактичної астрономії та астроінформатики Головної астрономічної обсерваторії НАН України.
Наука як «жіноча справа»
Дар’я Добричева – учасниця проекту «Жінки незвичайних професій», який у Житомирі реалізує ГО «Скриня корисних справ» за підтримки Українського жіночого фонду. Проект організовує мотиваційних зустрічей з успішними жінками, які обирають професійну реалізацію у тих сферах діяльності, які стереотипно вважаються «нежіночими»: бойових мистецтвах, військовій, рятувальній справі, правоохоронних органах, науці, ІТ-сфері.
В Україні На рівні кандидатів наук кількість чоловіків і жінок співставна. Серед докторів наук, чоловіки суттєво переважають, а молодих жінок – обмаль. У 2016 році ЗМІ повідомляли про біофізика Ольгу Броварець, яка у 27 років стала наймолодшою в крані жінкою-докторкою наук. Цікаво, що сприймати науку як чоловічу царину – це не тільки наша тенденція, сама Броварець розповідає: «Професор з Канади, який писав відгук на автореферат моєї дисертації, розуміючи, якої завантаженості та самовіддачі потребує подібна робота, не міг повірити, що я жінка. Він навіть у відгуку написав «he» (він), за що потім довго перепрошував.» Проте, статистика в Україні непогана – на лютий 2018 року в Україні було 46% науковець (дані ВВС Україна). Є і суто «жіночі» галузі науки, наприклад, філологія.
Як ведеться жінкам в астрономії?
До вашого питання я над цим не замислювалась, що значить, що в мене таких питань не виникало. В моєму колективі і в інституті не виникало проблем гендерної нерівності чи ейджизму. В нас поважають один одного не залежно від статі чи віку. Виникають наукові сперечання, але це нормально і правильно на мій погляд. Щодо ставлення колег-чоловіків. Я не бачу розділення на жінок і чоловіків у роботі. Всі до мене завжди ставились чемно і раді були допомагати якщо виникала у тому потреба. Буваючи на наукових школах і конференція, де бачу майже однакове процентне співвідношення чоловіків і жінок.
Чи є наука неприбутковою справою
Мало в яких професіях в Україні наразі гідна оплата праці. До речі, не секрет, що наука у нас фінансується, не в повному обсязі. Але я впевнена, що ми рухаємось у правильному напрямку і бачу лише позитивні зміни в нашій країні. Тепер можна шукати й отримувати стипендії і гранти іноземних або міжнародних наукових організацій. Коли науковці їдуть за кордон це добре для світової науки, тому що вони отримують безцінний досвід співпраці в міжнародних проектах, підвищуючи свою професійність і світогляд. Не зовсім добре, коли науковці не повертаються назад до України. Але над цим повинна працювати влада, забезпечуючи гарними робочими місцями свої громадян. “Риба шукає, де глибше, а людина, де краще”
Як я стала астрономом
З дитинства, як і багатьох з нас, мене заворожували питання: “Що там далі за зорями які ми бачимо?”, “Що таке Всесвіт і звідкіля він взявся?”. Але у моєму випадку ці питання перейшли у професійну площину. Навчаючись в університеті я відвідувала науково-популярні лекції з астрономії і крок за кроком робила спроби займатися науковою діяльністю. Мені пощастило з батьками, вони завжди давали свободу. Тато з мамою завжди вислуховували мої ідеї і говорили “Пробуй, це твоє життя!”. Проте, спочатку я пішла вчитись у педагогічний виш, на вчителя інформатики, в процесі навчання зацікавилась астрономією. Оскільки в нас почались науково-популярні лекції, які організовував Володимир Марченко. Він побачивши мою зацікавленість познайомив мне з Ольгою Мельник астрофізиком кандидат фізико-математичних наук. В співпраці з нею до закінчення навчання ми опублікували спільну наукову статтю. Коли мені Ольга Мельник, запропонувала продовжити навчання в аспірантурі – я зрозуміла, що хочу займатись саме цим – наукою, астрономією. В той час Ольга познайомила мене з моєю майбутньою науковою керівницею кандидатом фізико-математичних наук на той час завідувачкою лабораторії астро-інформатики в Головній астрономічній обсерваторії Іриною Вавіловою, а зараз вона завідувачка відділу позагалактичної астрономії та астро-інформатики. Позаяк освіта в мене була педагогічна, а продовжувати треба було в класичній науці, то ж довелося багато надолужувати. Скажу чесно: я намагалась вкладати в себе по максимуму. Курси, додаткове навчання, іноземна мова – і все це дало свої результати, я досягла того рівня, до якого прагнула і тепер займають справою, яку обрала.
Що робить астрофізик
Є багато задач, але на сьогодні я працюю над тим, щоб навчити машину розпізнавати типи галактик. Наприклад, коли ви гуляєте лісом, ви можете сказати, що це молоде дерево, а там старе, в той час коли ви присіли на пеньок, що колись був деревом. І це все ви робите візуально очима. Я працюю з даними Слоанівського цифрового огляду неба, телескоп якого розташований у Нью-Мексико, США. Кожної ночі телескоп сканує небо і зберігає близько 200 Гб даних. Приблизно, один раз на рік всі дані викладаються у відкритий доступ. Переглянути всі галактики очима і визначити їх тип становиться просто не можливо. Тому ми звертаємось до методів машинного навчання, щоб навчити машину робити це за нас.
Дуже важливо знайомити з астрономією дітей. Хочу сказати впевнено, що Україні з пост радянських країн пощастило, тому що у нас збереглись уроки астрономії в школі, на відміну від багатьох інших країн. Астрономія в школі дає реальне уявлення про те, де ми живемо, як влаштований Всесвіт.
Тетяна Гордієнко