Існує думка, що журналіст — це така людина, яка вміє писати «красиво». Звісно, індивідуальний стиль, колоритна лексика та використання мовного різнобарв’я журналістові не завадять, однак «краса» не є основною вимогою до текстів сучасного медіа. Відомо також, що будь-який фахівець працює за певними правилами: лікування відбувається за медичними протоколами, вчитель навчає за методичними рекомендаціями та планом уроку, кулінар готує за рецептом, а сукню шиють за лекалом. Є такі правила, що стосуються змісту матеріалу, і в журналістиці…
Дотримування цих правил гарантує якість медійного продукту – новин, аналітичних статей, телевізійних сюжетів і взагалі будь-яких повідомлень, які розповсюджують зареєстровані засоби масової комунікації (паперові та електронні газети, журнали, сайти, радіо і телебачення). Зрозуміло, що більшість з нас споживає інформацію з різних джерел, але слід пам’ятати, що по відношенню до блогів і дописів у соціальних мережах професійні стандарти якості не застосовуються. Отже, у споживанні медіа працюють ті самі закони, що і у будь-якому споживанні: можна придбати щось, вироблене знаним вітчизняним чи навіть іноземним брендом за високими стандартами якості, можна – продукт маловідомого виробника «на один сезон», а можна ризикнути «скуштувати» щось, зроблене в невідомому місці невідомими людьми з невідомо яких інгредієнтів….
Про додану вартість
Колись якісними вважали виключно національні видання на кшталт «Дзеркала тижня», які порушували серйозні політичні, економічні, соціальні, культурні, релігійні питання в форматі аналітики, писали розлогі тексти, що потребували часу і зусиль на сприйняття, залучали знаних експертів і фахівців. Також існувало певне протиставлення якісному медіа масового, тобто розрахованого на невибагливого пересічного читача, який окрім інформації шукає в газеті розваг. Наразі вимоги змінились, і дослідники визнають, що і локальні, і розважальні медіа (так звані таблоїди) можуть бути якісними, тобто не тематика чи кількість читачів є вирішальними факторами. Тоді що?
У загальному сенсі якісний журналістський продукт – той, що задовольняє потреби своєї аудиторії. Тобто добре її знає, комунікує з нею, намагається бути корисним і доступним. Користь може полягати як в оперативному інформуванні, так і в тлумаченні складних тем або в надаванні варіантів, алгоритмів вирішення певних проблем. Під доступністю маємо на увазі не тільки зрозумілу аудиторії мову і відповідний рівень тематики, а і, наприклад, наявність у медіа власного сайту, електронної версії, сторінки в Фейсбуці чи телеграм-каналу, а також різних форм передплати.
Сучасний погляд на якість журналістики – це про додану вартість. Наразі існує безліч можливостей дізнатись новину не з газети чи телеканалу, а, скажімо, з соцмережі. Але аналіз, коментарі, експертиза, дослідження, досвід, розслідування – це вже сервіс, який запропонує тільки якісне медіа.
Отже, кожен з нас, зважаючи на власні уподобання і потреби, на свій смак обирає, що йому споживати в світі медіа – які дивитись телеканали, фільми, слухати радіо чи подкасти, читати сайти, журнали, газети чи комікси. Але професійні стандарти важливі у будь-якій сфері нашого життя. Будинок, збудований з недотриманням будівельних стандартів, може впасти. Їжа, приготована без врахування санітарних стандартів, може вбити. Не менш важливими є і професійні стандарти в журналістиці – адже ЗМІ, передаючи інформацію, формують наше світосприйняття. Саме через призму медіа-сфери ми бачимо дійсність, і те, наскільки призма буде чистою, визначає наше ставлення до цієї дійсності.
Шість важливих «мірок»
Наразі маємо шість загальноприйнятих стандартів, дотримання журналістами яких гарантує якість медійного продукту: баланс думок, достовірність, відокремлення фактів від коментарів, точність, повнота, оперативність.
Оперативність – це вимога максимально швидко висвітлювати події, проте не в збиток іншим стандартам. Наразі, особливо під час війни, стандарт оперативності виконується з певними особливостями і радше слід казати про актуальність, ніж швидкість. Дотримання цього стандарту дозволяє аудиторії отримати інформацію, яка допомагає приймати максимально ефективні рішення
Точність – це вимога без викривлень передавати інформацію. Особливу увагу журналісти мають приділяти іменам героїв, власним назвам, числам. От, наприклад, така інформація: «Більше 100 домашніх тварин, якими опікуються люди пенсійного віку, почали безоплатно стерилізувати у Центрі захисту тварин у Житомирі. 25 травня на стерилізацію записали більше 10 котів та собак». Чи зрозуміло, скільки саме тварин безкоштовно стерилізують? І наскільки більше, ніж десять? Або інший приклад: «через війну у громаді від військової агресії постраждало майже десять приміщень шкіл». «Майже десять» – це скільки?
Стандарт повноти слід розуміти таким чином: у новинах мають бути відповіді на питання: що, де, коли сталося? Яким чином це відбувалося та чому це стало можливим? З ідеальної новини споживачеві мають бути зрозумілими контекст та передумова події, розтлумачені всі терміни. Перевірити повідомлення на повноту дуже просто: якщо після прочитання у вас залишились чи навіть з’явились запитання, значить, інформація не повна. Якщо ж ви отримали відповіді і все зрозуміло – навпаки.
Якісний журналістський текст має представляти баланс думок, точок зору. Це забезпечує всебічність та безсторонність висвітлення події. Особливо важливо дотримуватися цього стандарту при висвітленні конфлікту, тоді необхідно надати слово та відобразити позиції всіх його сторін (і бажано – в рівному обсязі). При цьому сам журналіст має бути максимально неупередженим та не маніпулювати експертною думкою на користь однієї зі сторін.
Дотримуючись стандарту відокремлення фактів від коментарів журналіст також має бути максимально незаангажованим. Усі слова власне журналіста мають бути чітко відокремлені від фактів та коментарів експертів. Ось, наприклад, таке новинне повідомлення: «На жаль, сказати, що в усіх школах є укриття, які відповідають всім нормативам і здатні розмістити весь списочний склад школи не можна, але були розроблені плани, де мають ховатись учні і вчителі всіх навчальних закладів». Хто жаліє та не може сказати? Журналіст? А ким були розроблені плани щодо переховування учнів і вчителів? Отже, певними маркерами порушення цього стандарту є відсутність цитування конкретних людей чи документів, узагальнення (використання займенників «все, вся, всі»), емоційні описи, слова вдячності комусь.
Достовірність – чи не найголовніше в журналістиці. Бо на відміну від інших «майстрів слова» журналісти зобов’язані перевірити все, що планують оприлюднити. Кожен факт, що подається у матеріалі, повинен мати ідентифіковане та надійне джерело інформації. В ідеалі – офіційне і не анонімне. А всілякі «експерти говорять», «фахівці радять», а «інсайдери у владних колах попереджають» ні що інше як спроба медіа закамуфлювати відсутність джерела.
Не стандартами єдиними…
Окрім дотримання журналістських стандартів якісне медіа відповідає ще декільком вимогам. Воно…
- Поширює лише перевірену інформацію, корисні авторські матеріали. Не передруковує прес-релізи, не запозичує чуже, а якщо запозичує – позначає джерело.
- Використовує різні форми подачі матеріалу і пише на теми, що цікаві саме його споживачам.
- Відкрито заявляє про своїх власників і джерела фінансування, має редакційну політику, з якою будь хто може ознайомитись.
- Маркує рекламу і відокремлює її від журналістських матеріалів
Як бачимо, щоб оцінити якість треба докласти неабияких зусиль. На щастя, в Україні існує низка організацій, які системно досліджують медіа середовище і аналізують якість різних телепродуктів, національних і локальних газет і сайтів. Зокрема, моніторингами медіа в Україні займаються ГО «Детектор медіа», ГО «Інститут масової інформації» (ІМІ), ГО «Інститут демократії імені Пилипа Орлика» (ІДПО), ГО «Інститут розвитку регіональної преси» (ІРРП) тощо.
За результатами цих моніторингів регулярно публікуються звіти, в яких можна побачити перелік лідерів та аутсайдерів в цих перегонах якості. Одна з таких організацій – Інститут масової інформації, періодично формує рейтингові списки електронних медіа національного рівню. Згідно результатів останнього на цей момент дослідження (грудень 2021 року), найвищий рівень якості (понад 96% матеріалів, написаних без порушень професійних стандартів) показали такі медіа: «Суспільне», «Дзеркало тижня», «Ліга», «Українська правда», «Бабель», «Громадське». Найгірші показники з дотримання професійних стандартів стабільно демонструє сайт «Політека», на якому лише 22% матеріалів не містили порушень базових стандартів професійної журналістики.
Олена Самойленко,
медіаекспертка ГО «Інститут демократії імені Пилипа Орлика»
Публікація підготовлена в рамках проєкту «Разом Краще» ГО «Інститут Креативних Інновацій» та Асоціації професійних журналістів та рекламістів Житомирщини в рамках програми Чорноморського фонду регіонального співробітництва за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю автора та ГО і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу