…23 лютого 2022 року краснопільській газеті «Перемога» із Сумської області виповнювалося 90 років. Урочисто відзначити ювілей видання планували за два дні, у п’ятницю, тоді ж мав вийти і святковий номер. Запросили гостей, придбали на спонсорські кошти два телевізори для традиційного розіграшу в лотереї серед передплатників. Призи розіграли, а от вручити їх переможцям не встигли, бо 25 лютого було вже не до того – всі святкові плани порушив початок повномасштабної війни.
Росіяни так швидко опинилися в Краснопіллі, що в редакції ще не встигли усвідомити, яка велика і страшна сила суне в Україну. Але зорієнтувалися досить швидко і найперше, що зробили – зняли для збереження зі стіни табличку з назвою газети «Перемога».
Також подалі від злого ока заховали документи редакції та відзнаки і нагороди, які творчий колектив отримав за свою волонтерську працю, починаючи з 2014 року. Від початку АТО журналісти збирали і возили на фронт продукти, необхідні військовим речі, готували матеріали про військових. «Перемога» брала участь у проєкті «Реформована преса – українській армії», коли разом із колегами з інших видань Сумщини – газет «Білопільщина», «Ворскла» та «Вісті Роменщини» – власним коштом видавали газети для військових підрозділів і доставляли періодику до місць їх перебування.
Коли поруч кордон
– Під час повномасштабного вторгнення та блокади Сумської області колектив видання, незважаючи на бойові дії на території Краснопільської громади, залишався на місці. І хоч виходити друком газета не мала змоги, проте її сторінка в соціальних мережах, особиста сторінка редактора продовжували наповнюватися текстами і залишалися для місцевих жителів чи не єдиними носіями офіційної інформації про події в житті громади, області та загалом держави. Як тільки відбулася деокупація Краснопільщини, випуск газети було поновлено, – розповідає головний редактор «Перемоги» Олександр Моцний.
Вже тоді стало зрозуміло, що через близькість кордону займатися своєю роботою колективу доведеться у важких, часом екстремальних умовах. Адже газета багато в чому залежала від коштів передплатників, а їх кількість з початком бойових дій різко зменшилася.
– Річ у тім, що найпотужніші агротовариства і господарства громади завжди були у найближчому до росії прикордонні, люди там мали більший статок, отже, й газету передплачували охочіше. Зараз обстановка помінялася до навпаки: дуже багато людей через постійні обстріли з прикордоння виїхало, ворог нещадно розбиває тваринницькі комплекси, сільськогосподарську техніку, ферми, господарські приміщення, житлові будинки. Зруйнували вежу, залишивши людей без мобільного зв’язку. У тих людей, які залишаються в обстрілюваних селах, коштів на передплату практично немає, тому й тираж нашої газети відчутно впав. Якщо до повномасштабної війни ми мали наклад «Перемоги» у 3000 примірників, а подекуди й більше, то у 2023 році він скоротився до 1500, а у 2024 – до 1200 примірників», – ділиться наболілим керівник редакції.
Зменшення передплатників, а отже, і коштів, позначилося, відповідно, і на форматі видання. Якщо у свої кращі часи газета виходила щотижня на 12 шпальтах, і з них чотири були кольорові, то зараз – на чотирьох чорно-білих.
Основними читачами «Перемоги» є мешканці самого Краснопілля та сіл, дещо віддалених від кордону. Хоча за рахунок електронної передплати про місцеві новини дізнаються й ті, хто перебуває на великій відстані від цього краю. Зокрема, газету читають не тільки в Україні, а й у США, Чехії, Польщі, Канаді, Індії та в інших країнах. Більше того: з-за кордону люди перераховують кошти з проханням передплатити газету землякам, які залишаються на Краснопільщині. Дехто ж, і це неабиякий вияв довіри, пересилає гроші відразу на кілька примірників і просить оформити передплату на власний розсуд.
Підніжка від «Укрпошти»
Олександр Моцний каже, що не тільки війна підкосила тираж «Перемоги». Бо ще до широкомасштабного рашистського вторгнення проблем додавала неякісна доставка видання пересувними відділеннями «Укрпошти».
– На початку вторгнення багато людей виїхали з обстрілюваних сіл до Краснопілля, бо вважалося, що тут безпечніше. Ми сподівалися, що за рахунок цих переселенців ми зможемо утримати тираж, але не вийшло. Підніжку поставила «Укрпошта», яка залишила на все Краснопілля лише двох листонош, і ми відразу відчули, як це «добиває» видання. Листоноші працюють на межі, але фізично вони не встигають вчасно рознести газету, – говорить він.
Там, де залишилися стаціонарні відділення або хоча б поряд із пересувними відділеннями працюють листоноші, проблем немає. А там, де залишають газету в старостаті, в магазині або ще десь, до передплатника вона часто не доходить.
Олександр Моцний наводить приклад, як за кошти меценатів редакція оформила передплату сім’ям загиблих воїнів. Минуло більше двох місяців, коли до редакції звернулася жіночка і розповіла: «Ви казали, що передплатили нашій сім’ї газету, а ми її не отримуємо». Як з’ясувалося, цей випадок не поодинокий, багато хто з людей навіть не знали, що їм було оформлено передплату, бо газета до них не доходила.
Відтак, з огляду на проблеми з доставкою друкованого видання передплатникам через скорочення кількості листонош, працівники газети вирішили на 2024 рік оголосити власну редакційну передплату і організувати розповсюдження газети по Краснопіллю своїми силами.
– По-перше, це дало нам можливість здешевити передплату, що доволі важливо в умовах нинішнього безробіття і невеликих зарплат. Вартість передплати ми не піднімали, поштові надбавки в редакційній передплаті не додавали. В результаті поштова передплата нам дала 400 примірників, і більше 1000 примірників було передплачено редакцією з власною доставкою. Скажу, що в нас були шанси охопити своєю передплатою більшу кількість населення, але в ті дні, коли вона завершувалася і люди активно йшли до редакції, протягом тижня Краснопілля зазнало обстрілів. Це був тиждень пекла: били по самому центру, загинули цивільні. І тоді люди перед Новим роком масово виїхали з селища, – говорить Олександр Моцний.
Не менш важливою справою стала й доставка газети до передплатників.
– Тепер у нас у колективі змінився розклад роботи: з понеділка по четвер працівники редакції – це редактор, кореспонденти, верстальник, бухгалтер – виконуємо свої безпосередні обов’язки, а в п’ятницю всі ми – листоноші. Поділили Краснопілля на дільниці. По центру наші співробітниці розносять газету пішки, на далекі вулиці возимо власним автомобілем, який придбали ще до широкомасштабної війни. На ті вулиці, які найбільше бувають під обстрілом, вожу газету сам, не хочу ризикувати життям своїх працівників. Автомобіль придбали, склавши докупи трохи грантових коштів і тих, що збирали на ремонт будинку редакції. Тепер ремонт будинку в Краснопіллі робити – справа невдячна, а автомобіль дуже став у нагоді, – посвячує у справи газети її редактор.
За його словами, коли стали розносити і розвозити газету, спочатку траплялися і курйозні випадки.
– Іноді люди не розуміють, що ми не пошта, запитують: «А пенсію коли принесете?», «А де моя «Сімейна газета»?». Коли розповідаємо, що ми тільки «Перемогу» носимо, кажуть: «Так ви так вчасно носите, що, може, ви в них і пенсію заберете і будете нам також вчасно носити?».
Краснопілля + Білопілля = «Спільнопілля»
Велика війна змусила журналістів шукати задля тримання на плаву й інші досі не практиковані форми роботи. Зокрема, «Перемога» разом із газетою «Білопільшина» стали учасниками пілотного проєкту Ради міжнародних наукових досліджень та обмінів (IREX Ukraine) за програмою «Партнерство в галузі мас-медіа України». Тепер раз на місяць разом зі своїми газетами редакції видають на дванадцяти сторінках об’єднану – «Спільнопілля» у кольоровому варіанті. На сторінках цього видання публікуються інтерв’ю та розповіді про військових, інформація про мінну небезпеку, цікаві матеріали з життя громад. Як зазначає Олександр Моцний, такий формат компенсує втрату «Перемогою», та і «Білопільшиною» теж, газетної площі і дозволяє збирати там все цікаве для читачів обох громад.
Якщо друкована газета розрахована на аудиторію віком 45+ (в основному – це люди, які не виїхали з прикордонних населених пунктів громади), то більш молодим пропонується її електронна версія.
– Час вимагає змін і розвитку. Намагаємося бути мультимедійним медіа. Більше 10 років мали сайт «Краснопілля. Край Слобожанський», який кілька років тому, завдяки підтримці Тернопільського прес-клубу, трансформувався у новинний сайт «Новини Краснопільщини». Активно просуваємо сторінку та групу «Перемога» в Фейсбуці, загальна кількість підписників там становить більше 15 тисяч. Віднедавна відкрили свої канали в Телеграм та YouTube, – розповідає Олександр Моцний.
Крім передплатників, своїм надійним партнером він також називає друкарню Прес Корпорейшн Лімітед у Вінниці. Крім того, що це підприємство позбавило редакцію головного болю щодо пошуку паперу для друку, воно взяло на себе і доставку своїм транспортом тиражу до Сум. Принаймні, досі жодного разу не було, щоб газетний номер доставили не вчасно. А коли після деокупації почали відновлювати випуск газети, друкарня з розумінням поставилася до фінансових спроможностей редакції і не вимагала негайного розрахунку за виконану роботу.
– На той час пошта ще не розрахувалася з нами за передплату, казали, що кошти перерахують тільки тоді, коли запрацюють усі відділення. Отже, грошей на друк у нас не було, – говорить редактор «Перемоги». – Тоді вінницька друкарня, з якою ми не розрахувалися ще за два довоєнних номера, пішла назустріч: нам сказали, що ми в них надійні клієнти, і вони дають нам відстрочку платежів до того часу, коли нам надійдуть кошти від поштовиків. Так – авансом – надрукували ще кілька номерів.
А ще «Перемога» може похвалитися не менш хорошими стосунками з Національною спілкою журналістів України.
– Спілка придбала для нас генератор. І це було дуже й дуже на часі, бо до того нам доводилося працювати вночі, коли на кілька годин давали світло. Уявіть: прикордоння, обстріли, комендантська година – букет проблем зі світломаскуванням на додачу. Було тяжко. Коли зателефонував голова нашої обласної спілки Володимир Садівничий і повідомив, що НСЖУ передає нам генератор, ми, чесно кажучи, не відразу повірили. А потім раділи ще й працівники сільгосппідприємства, в якого ми орендуємо приміщення, бо наш генератор забезпечував електроенергією і їхні кабінети, – пригадує ту подію Олександр Моцний.
Отримала редакція від Спілки і грошову допомогу, що певною мірою дозволило у найскладнішу пору встояти на ногах. Редактор зізнається, що у тяжкий для всіх час таку турботу про газету і з боку обласної організації НСЖУ, і безпосередньо її центрального офісу у Києві вони відчули вперше.
Маленька людина для великої історії
Найважливішим і найвагомішим досягненням від початку повномасштабної війни Олександр Моцний називає збереження колективу. У штаті редакції чотири людини та ще одна працює за угодою. Крім нього – всі жінки. З початку війни жоден працівник не був скорочений чи звільнений. І це тоді, коли навітьу тилових регіонах України припиняли діяльність куди більші видання.
Крім власне випуску газети, колектив спрямував свої зусилля на волонтерську роботу: збирали одяг, продукти харчування для українських захисників, вантажили і розвантажували гуманітарну допомогу для найвразливіших верств населення під час повномасштабного вторгнення. Редакція бере участь у благодійних акціях, надає свої лоти для розіграшу благодійних лотерей, кошти від яких ідуть на придбання необхідного обладнання для воїнів ЗСУ.
Тобто, змін фактично у всіх напрямках роботи редакції відбулося більш, ніж достатньо. А от що залишається непорушним у діяльності видання, так це намагання його журналістів бути завжди поруч зі своїм читачем. І в гарні, і в лихі часи.
– Ми дуже добре володіємо ситуацією у населених пунктах громади, адже є її мешканцями і буваємо тут не наїздами, щоб зняти сюжет про обстріли. В зоні уваги друкованого видання – розповіді про звичайних людей громади, тих, хто боронить Україну і тих, хто віддав за неї своє життя, про волонтерів. Слоганом газети є «Не дамо зникнути маленькій людині із сторінок великої історії». Час показав, що саме прості люди під постійними обстрілами творять новітню, велику історію України, а колектив газети це фіксує і занотовує для нащадків, – так окреслює тематичне спрямування «Перемоги» її редактор.
Він не приховує, що в окремих моментах газета не встигає оперативно відреагувати на подію, програючи за цим критерієм телеканалам. Але цьому є пояснення.
– Їхні журналісти і оператори приїжджають на обстріл, знімають видовищні кадри, їдуть і тут же видають інформацію. А ми, прибуваючи на місце «прильоту», в першу чергу допомагаємо ліквідовувати завали, намагаємося дістати з-під них якісь речі людей. І в той момент думаєш не про те, що треба зробити яскравий кадр: ти на певний час перетворюєшся у рятувальника.
З початку Курського наступу ситуація на Сумщині загалом, і у Краснопільській громаді зокрема, різко загострилася.
Як приклад посилення ударів Олександр Моцний наводить недавнє потрапляння КАБа в житловий район Краснопілля, внаслідок чого було зруйновано близько тридцяти приватних будинків. Частина з них відновленню не підлягає. Одну літню жінку сусіди витягли з-під завалів, чим врятували їй життя. Під час удару КАБом серйозно постраждав музей відомого важкоатлета, уродженця Краснопілля Леоніда Жаботинського.
– Наш звичний робочий день: підготувати матеріал із місця потрапляння КАБа, з похорону загиблих… – сумно констатує Олександр Моцний.
Вночі звичайною справою стали артдуелі. Вдень трохи тихіше, але останнім часом летять і КАБи, і ракети.
– Стіни буквально трясуться. Один раз влучило кілометрів за два від мого будинку. В мене повідкривало всі двері… – розповідає редактор. – Якщо так і далі буде «прилітати», треба буде думати про евакуацію.
…А розіграні напередодні великої війни призи – згадані вище телевізори – таки потрапили за адресою. Прізвища щасливчиків, кому вони випали, були названі у ювілейному випуску «Перемоги», датованого 25 лютого і який читачі отримали вже після деокупації.
І ця відповідальність, виконані, попри всі обставини, зобов’язання перед читачами не залишають сумніву: газета «Перемога» відповідає своїй назві, а її колектив і надалі готовий навіть в найскладніших умовах гідно виконувати свій професійний обов’язок.
Сергій ХАНІН
Матеріал підготовлено в межах субпроєкту «Сприяння обміну досвідом між редакційними колективами та журналістами прикордонної Сумщини в умовах війни», що реалізується ГО «Сумський прес-клуб» за підтримки кафедри журналістики та філології Сумського державного університету в рамках проекту «Посилення стійкості медіа в Україні», що впроваджується Фундацією «Ірондель» (Швейцарія) та IRMI, Інститутом регіональної преси та інформації (Україна). Фінансується Фондом «Швейцарська солідарність» (Swiss Solidarity)».