– Ми якось так влаштовані, на жаль, що навіть війна нас учить повільно… Наприклад, тривога, але люди не йдуть в укриття. А практика показала: найбільше вбитих і поранених саме на вулиці. Та говорити про це ніби й марно. Не раз спостерігали, – поки в населеному пункті немає жертв, то наче все й нормально. А вже як з’являються вбиті, поранені , тоді приходить усвідомлення, що таки потрібно щось робити для своєї безпеки…
У Олександра Соломка є підстави для власних висновків. Він і його команда знімають велику війну з першого її дня. Більше того: з квітня 2022 року документують воєнні злочини російських військових на території Шосткинського району. Так склалося, що Ямпільське інформаційне агентство (так називаються вони тепер) виявилося єдиним, хто знімав відео часу російської агресії на півночі області.
І знімає зараз, попри те, що їх маленький Ямпіль теж став зоною активної уваги ворога.
ЩОБ ЖОДЕН ЗЛОЧИН НЕ ЛИШИВСЯ НЕПОМІЧЕНИМ
– За цей час ми знімали у кожній із десяти прифронтових громад. На жаль, війна торкнулася кожної з них: зруйновані житлові будинки, заклади освіти та культури, вбиті та поранені цивільні – це реальність, у якій вже 31 місяць живе Шосткинщина, – розповідає керівник агентства Олександр Соломко. – І наше завдання як журналістів, щоб кожний такий злочин не залишився непоміченим, щоб Україна та весь світ знали, що насправді відбувається. Ми зробили сотні репортажів, знімали у населених пунктах, які розташовані за декілька десятків метрів від кордону з росією. Проїхали все прикордоння і, здається, побували в кожному, навіть невеликому, селі.
Кожна з таких поїздок – це шматок чиєїсь драми або й трагедії, це знівечені долі. А ще – шматочки сердець журналістів, які мусять все те бачити і фіксувати. Документувати – це значить виїхати, коли десь обстрілюють і побачити наслідки одними з перших. І це не просто робота, це виклик для творчої групи. Ти не можеш сприймати події, як статистику, так, як сприймає хтось на відстані. Ти бачиш село Катеринівку, що за сто метрів від кордону, де мало людей і ті в літах, де в принципі не може бути наших військових, але його обстрілюють. Влучають у центр села, вбивають соцпрацівницю, яка велосипедом їхала допомагати стареньким…
Або Зноб-Новгородське…
– …Це взимку було. Попри те, що там залишилися переважно люди старшого віку, росіяни градами розгромили центр села. Пенсіонер потрапив під той обстріл, він був просто пробитий наскрізь. Але був при свідомості, щось говорив, і помер, коли приїхала швидка… Це жах, але фіксувати це – наша робота.У Шосткинському районі лише їх група займається фіксацією злочинів росії. У області, каже Олександр, він знає три такі групи.
Починали цю роботу, маючи одну творчу пару: журналіст – Олександр Соломко, оператор – Сергій Одарченко. Зараз їх більше.
– Ми створили три знімальні групи, одна працює у місті Шостка, друга – у Глухові, а третя виїжджає по всьому Шосткинському району і знімає наслідки російських ударів. Підрахували: у серпні наші воєнкори 19 разів виїжджали в зону бойових дій. Звичайно, що це пов’язано зі збільшенням кількості російських ударів по Сумщині після початку Курської операції ЗСУ, але і до того ми випускали на тиждень не менше двох сюжетів про життя людей на прикордонні.
На жаль, роботи вистачає на всіх…
РИЗИКУВАТИ НЕ МОЖНА БУТИ В БЕЗПЕЦІ
Кому в цій символічній фразі сьогодні ставлять не люди – ставить війна.
– Зараз війна змінилася, – каже Олександр. – Стала ще більш жорсткою. У 2022 – першій половині 2023-го року можна було працювати в селах, що практично на кордоні, їздити дорогою, що йде вздовж кордону. Вже в другій половині 23-го це стало майже неможливим: постійні напади ДРГ, активна робота дронів, обстріл практично будь-якого, без розбору, транспорту… В якихось населених пунктах ми вже, може, й рік не були.
Війна стала ще менш передбачуваною. Медійники на зйомці в Глухові побачили прямо над собою дрон fpv– той, що несе гранату й скидає в потрібному місці. Раніше такого не було. Довелося ховатися в підвал. Ніби перечекали, поїхали назад до Ямполя, – вибух! Дрон поруч їх поцілив у блок-пост.
– Раніше ми їздили на зйомку, ризикували, але поверталися додому й тут було, хай і умовно, але безпечно. Матеріали робили вже в спокійній ситуації. Зараз все змінилося. Зараз війна тут. І коли ось вранці вибухає за три кілометри від твого дому, ти розумієш: безпеки немає ніде. Як, власне, в усіх українців. Морально це важко, і ми поки ще звикаємо до цього.
Кінець серпня та початок вересня став черговим викликом для редакції. Інтенсивність російських обстрілів різко зросла, а відповідно зросла й кількість убитих і поранених цивільних, збільшився масштаб руйнувань. У містах, де проживають журналісти, можна було нарахувати більше 10 ударів КАБами за день, росіяни били вранці, в обід, ввечері та вночі. Звичайно, декому зі співробітників довелося виїхати.
– Вибиті вікна – це найменше, з чим довелось зіштовхнутися. Найстрашніше, що за лічені метри від твоєї домівки гинули люди. Ще раніше у нашої операторки Надії Чеберяко згорів будинок в Середина-Буді, на який росіяни скинули вибухівку з дрону. Зазнав руйнувань і будинок Альони Лавренцової у Дружбі, по якому росіяни вже кілька разів били з артилерії. Проте більшість наших журналістів залишається на місці і продовжує працювати. Колеги, які були змушені виїхати, допомагають із обробкою матеріалів. Більше того, колеги, які виїхали, пишуть і знімають матеріали про земляків, які також були вимушені покинути Глухів, Свесу, Шостку та інші населені пункти і розпочали свою справу на новому місці. Ці історії мотивують і надають людям, які опинились в складних умовах, надію.
НАПОВНЮВАТИ СОБОЮ
Звичайно, переважна тема – війни, не єдина в медіа. Краєзнавчі матеріали; історії людей, яких не зламала війна; щоденне інформування про події… А для цього – розширення медіа та своїх можливостей.
Свого часу Олександра Соломка запросили редактором тодішньої ямпільської «районки», яка, м’яко кажучи, ледве животіла. Зрозуміли, що потрібно переходити в онлайн, і з’явився сайт «ЯмпільINFO». Участь у проєкті Асоціації журналістів і рекламістів Житомирщини допоміг започаткувати відеоскладову сайту…
За два з половиною року повномасштабної війни Ямпільське інформаційне агентство запустило два нові інформаційні проекти та збільшило редакцію в п’ять разів. Що спонукало розширюватися в час війни?
Окрім місії – інформувати людей у прикордонних громадах, надавати їм можливість читати оперативні, але перевірені новини, – був і досить несподіваний поштовх: крадіжка.
– Восени 2022 року ми побачили, з якою цікавістю мешканці Глухівщини читають наші матеріали, переглядають репортажі. Тоді наша знімальна група вимушена була постійно виїжджати на прикордоння, адже росіяни гатили по мирному населенню з артилерії та мінометів. І помітили, що окремі сайти просто таки крадуть наші матеріали. Ті сюжети, які ми знімаємо з ризиком для життя, просто ставлять собі – без жодного посилання, ще й позбавляючись нашого лого. Тож ми вирішили, що прийшов час заснувати у місті професійний сайт новин, який би не передруковував чужі матеріали, а писав свої.
Сайт «Глухів.City» був відкритий 10 березня 2023 року. Цього серпня його відвідало 47 тисяч унікальних користувачів інтернету. Цей сайт не лише про місто Глухів, а і про сусідні Шалигинську, Есманьську та Березівську громади, які до 2020 року входили до колишнього Глухівського району. Сьогодні над ним працює чотири журналісти. Ставку роблять на виробництво відеосюжетів про життя міста, ексклюзивні матеріали.
Відкривати медіа у прифронтових громадах спонукала й ситуація. Сучасний Шосткинський район має ніби немало медіа: кілька телеканалів, сайти, газети, але переважна їх більшість розташована у районному центрі – місті Шостка. Що ж стосується прикордонних громад, то у багатьох із них немає власних інформаційних ресурсів. Так вийшло, що після 24 лютого 2022 року багато журналістів виїхало, побоюючись за свою безпеку, припинили випуск газета та сайти. Для прикладу, в колишньому Середино-Будському районі не залишилося жодного медіа. Тому у ямпільської команди виникла ідея створити медіа, яке б розповідало про події не лише Шостки, а кожної з 10 громад району. Так з’явився «На межі» – сайт новин, який сьогодні має своїх кореспондентів у більшості громад.
Youtube-канал «На межі» є гордістю редакції. Тут публікуються репортажі з обстрілів, цікаві інтерв’ю та авторські програми, кожного вечора у будні на каналі виходять випуски новин, а у вихідні – тижневий огляд. У серпні відео на каналі переглянуло 170 тисяч людей, за вісім місяців цього року є мільйон переглядів.
(Візитку каналу можна побачити тут https://www.youtube.com/watch?v=6rqfvbKR0mY )
КОНТЕНТ І – ПРАВИЛА!
Поняття інформаційної агенції не означає в даному разі те, що ми звикли в нього вкладати. Це таке собі об’єднання, медіапідприємство.
А команда його одним із пріоритетів вважає свій унікальний контент і переконана: без власного контенту медіа – не медіа.
Важливим для співробітників є дотримання правил. Тут гордяться акредитацією ЗСУ і намагаються не порушувати жодних вимог.
– Саме були в Глухові, коли там кинули КАБи. Ми з Настею Лутченко негайно пішли на місце події, але відразу знімати не могли, – чекали дозволу на зйомку. З одного боку, ти ніби втрачаєш дорогоцінний час, важливі кадри. З іншого, розумієш: в першу чергу має працювати швидка, рятувальники, а вже потім журналісти.
Є й складова соціальної відповідальності. Агенція допомагає безкоштовною рекламою місцевому бізнесу, який залишився працювати на прикордонні, проводить збори на допомогу постраждалим землякам та на необхідне обладнання для захисників.
Що потрібно сьогодні агенції? Кадри, – рішуче говорить Олександр. Готові брати, вчити на практиці, важливо, аби людина була мотивована.
Отже, мова – про розвиток!
Спілкувалася
Алла ФЕДОРИНА
Фото з архіву агенції.
Матеріал підготовлено в межах субпроєкту «Сприяння обміну досвідом між редакційними колективами та журналістами прикордонної Сумщини в умовах війни», що реалізується ГО «Сумський прес-клуб» за підтримки кафедри журналістики та філології Сумського державного університету в рамках проекту «Посилення стійкості медіа в Україні», що впроваджується Фундацією «Ірондель» (Швейцарія) та IRMI, Інститутом регіональної преси та інформації (Україна). Фінансується Фондом «Швейцарська солідарність» (Swiss Solidarity)».