“Війна в музеї”, третя виставка програми “Жести ставлення” відділу сучасного мистецтва Кмитівського музею, знов* присвячена дослідженню способів радянського та сучасного мистецтва дивитись на війну.
З кураторського тексту Нікіти Кадана:
Колекція музею у Кмитові містить багато творів з воєнною тематикою. Це пов’язано, серед іншого, з тим, що засновник музею Йосип Дмитрович Буханчук був армійським офіцером у відставці, ветераном Другої світової війни. Музейна колекція зобов’язана своїм виникненням тому авторитету, який Буханчук отримав внаслідок цього статусу, та транслює радянські уявлення про війну, тобто повністю відповідає ідеологічному конструкту “Великої Вітчизняної”.
Сьогодні ми маємо намір подивитись на ці твори саме як на ідеологічно обумовлені та пропагандистські. Особистий досвід авторів та перших глядачів, багато з яких пам’ятали воєнний час безпосередньо, був принесений в жертву побудові проєкту колективної пам’яті. І у цьому проєкті ті спогади, котрі не співпадали із схваленим владою наративом, ставали предметом виключення.
Війна, як її показано у радянському офіційному мистецтві, а відповідно й у колекції Кмитівського музею – це звірства ворогів, страждання мирного населення, звитяга героїв та, нарешті, Велика Перемога. За перемогою йде ідеологічне очищення образу війни, котре розставляє ворогів, жертв та героїв по їхніх місцях. У радянському мистецтві не може йти мова про Злочини Героїв чи про Велике Згвалтування як зворотній бік Великої Перемоги.
Ми показуємо “воєнні” роботи з колекції музею та залучаємо до цієї виставки сучасне мистецтво щоб з одного боку завдяки порівнянню зробити видимими “межі дозволеного” у радянській репрезентації війни, а з іншого – показати як політичні міфологеми родом з пропаганд Другої світової прошивають сьогоднішній день наскрізь, зокрема і російсько-українське військове протистояння. Нинішні пропаганди оперують фразеологією середини XX cтоліття, вириваючи сталі терміни з оригінальних контекстів та вільно жонглюючи ними заради виправдання чи засуждення дій, що виходять з нинішніх, геть інших, політичних стратегій та намірів.
Але при цьому ті типи досвіду, що залишалися вилученими з зони розгляду тоді, не попадають у неї і зараз. У ландшафті воєнної пропаганди зони міфотворчості межують із зонами замовчування та добровільної сліпоти.
Сучасні художниці, що беруть участь у виставці – Лада Наконечна, Влада Ралко, Дана Кавеліна та Глюкля (Наталія Першина-Якиманська). Для цієї виставки принциповою є саме жіноча оптика, у котрій конструкції воєнних культів та їх спроможність маскувати антигероїчний характер державного насильства стають особливо ясними та прозорими.
«Будь-яка війна – це війна проти жінок» говорить Дана Кавеліна. А будь-яка послідовно критична виставка про феномени воєнного насильства та воєнної пропаганди за визначенням стає виставкою (про)феміністичною.
Роботи художниць показують, як логіка війни наповнює собою життя далеко за межами зони воєнних дій. «Я малюю не війну, я малюю цю змінену війною реальність, до того ж змінену повсюди, не лише на лінії фронту. І ця реальність показує зараз усі секрети, которі приховувала раніше. Буквально, безжалісно, непристойно. Світ вивернутий, перевернутий догори дригом. Несподівано стало очевидним, що жоден з механізмів звичного мирного життя не працює” – говорить Влада Ралко.
Робота Глюклі показує завжди нестабільні стосунки особистих пам’ятей та історичних наративів про війну. А також те, як міф відчужує наш досвід, як ми не можемо пробитись крізь ідеологізований історичний наратив до того, що дійсно було. Фігура героїні опиняється стертою в процесі нескінченних міфологічних відтворень.
Твори Лади Наконечної наочно демонструють роботу мови (само)опису війни – мови, котра сама стає зброєю та веде безупинну експансію, не лишаючи місця для позиції, з якої можливий зовнішній погляд та опис. Мова намагається схопити насильство, але сама опиняється в нього у пастці. Сторони воєнних дій описують одне й те саме явище зручним для себе чином, а у щілини між цими ангажованими описами нестримно витікає те, що дійсно є.
Ми говоримо про війну у музеї, ставлячи питання: чи може музей, який показує війну, не перетворюватись на інструмент пропаганди і прояснювати сам механізм роботи пропаганди? І чи можуть бути показані у музеї ті сторони війни, які пропаганда не охоплює, які залишаються у її сліпих плямах?
Виставка триватиме з 31 серпня по 2 жовтня.
Впродовж виставки у музеї відбудуться читання письменниць Євгенії Бєлорусець та Гасі Шиян, чиї твори присвячені війні на Сході України. Дати читань буде повідомлено окремо.
Куратор: Микита Кадан
Менеджер по комунікації: Лео Троценко, +380630744264 luvluvp@gmail.com